То може суддя чекає що там прийдуть тренуватись вже окупаційні війська?
Чому справа по першочергових питаннях оборони України «зависла» у судді на роки?
Громадські активісти звернулись до «33-го» з наболілим питанням. Публікуємо їхнє звернення:
«Землі оборони зависли у Вінницькому районному суді: чому суддя Бондаренко гальмує справу, яка має вирішуватись негайно?
У той час, коли країна воює, кожен гектар земель оборони — це ресурс, який належить державі й має працювати на її захист. Але у Вінницькому районному суді відбувається те, що інакше, ніж саботажем державних інтересів, багато хто вже не називає.
Справу щодо повернення земель оборони Міноборони України — ділянки площею 1,36 га, яка незаконно вибула у приватну власність за підробленими документами — розглядає суддя Бондаренко Оксана Іванівна. І цей «розгляд» триває так, що складається враження: хтось дуже не зацікавлений у швидкому вирішенні питання.
Матеріали прокуратури, архівів та Держгеокадастру однозначно показують:
- державний акт, на який спирається власник, уповноважені органи ніколи не видавали;
- номер цього акта взагалі належить іншій людині та іншій ділянці;
- земля — частина лісового масиву Міноборони, переданого військовому лісгоспу ще у 2001 році;
- відчуження такої землі не просто незаконне — воно фізично неможливе без рішень Кабміну і МОУ.
Тобто мова йде не про сумнівний договір. Мова йде про відверте викрадення землі оборони.
І попри це, справа у суді рухається так, ніби суддя розглядає не питання національної безпеки, а побутову суперечку про паркан.
Час іде, а суддя Бондаренко мовчить. Навіщо комусь вигідно затягувати?
У судді є всі документи:
— докази незаконного оформлення;
— офіційні висновки Міноборони;
— матеріали лісовпорядкування;
— позиція прокуратури, що ділянка незаконно вибула з державної власності.
Але замість оперативного, чіткого і справедливого рішення — постійні відкладення засідань, відсутність процесуального руху, ігнорування того, що земля оборони тим часом лишається у приватних руках.
Суспільство має повне право запитати:
- Чи усвідомлює суддя Бондаренко, що затягує справу, яка стосується обороноздатності країни?
- Чому справа, де все документально підтверджено, зависла без рішення?
- Чи дотримується суддя принципів добросовісності та оперативності, передбачених законом?
- І найголовніше — кому вигідно, що земля оборони так довго залишається в чужих руках?
Затягування таких справ — це пряма шкода державі
У час війни кожен відчужений гектар оборонної землі — це:
- ризик забудови,
- ризик подальших оборудок,
- ризик втрати стратегічних територій,
- удар по обороноздатності.
Міністерство оборони та Вінницька ОДА підтвердили: земельна ділянка справді входить до складу лісових масивів, що використовуються Збройними Силами. І жодного рішення про відчуження не було.
Саме тому повернення цих земель у власність держави має відбутися якнайшвидше, адже такі території є критично необхідними для розгортання полігонів, навчальних центрів та підготовки українських воїнів. Армія щодня потребує якісних тренувальних майданчиків, і жоден суд не має права гальмувати процес повернення стратегічних ресурсів, які мають працювати на перемогу.
То чому суд, замість негайного реагування, демонструє небезпечну пасивність?
Суспільство вимагає реакції Вищої ради правосуддя
Затягування справ, що мають критичне значення для держави, має отримати належну оцінку.
Якщо розгляд і надалі ігноруватиме принцип розумних строків, громадськість цілком обґрунтовано вимагатиме:
- перевірити дії судді Бондаренко,
- надати оцінку її процесуальній поведінці,
- встановити, чи не є зволікання умисним,
- відкрити дисциплінарне провадження у разі підтвердження порушень
Україна воює. І в цей час суди не мають права перетворюватися на гальмо, через яке державні землі залишаються в руках приватних осіб.
Висновок: або суддя Бондаренко починає працювати, або її роботою займуться компетентні органи
Суспільство більше не приймає мовчання, затягування і байдужість.
Земля оборони — це не подарунок, не ресурс для оборудок і точно не тема, яку можна «покласти в довгий ящик».
Її повернення у державну власність є невідкладним, адже на цих територіях мають тренуватися українські військові — ті, хто щодня захищає країну.
Справу потрібно вирішувати негайно, а суддя має показати, що закон і державний інтерес для неї — важливіші за будь-які сторонні впливи.
