With Donald Trump you never know – з Дональдом Трампом ти ніколи не вгадаєш –це одне з найпопулярніших формулювань у будь-яких прогнозах, що стосуються президента США. Причому і в будь-якій сфері: від підбору кадрів до торгових тарифів.
Напередодні зустрічі на Алясці її використовують особливо часто – як західні медіа та експерти, так і співрозмовники РБК-Україна в українській владі і серед західних дипломатів.
Незважаючи на те, що українська влада і європейські союзники за останні кілька днів доклали максимум зусиль, щоб пояснити Трампу всі можливі принципи, пастки і червоні лінії на переговорах, – що з цього вийде на виході, на ранок суботи за київським часом, нікому не відомо.
Але виходячи з публічних заяв Трампа, Зеленського та європейських лідерів, повідомлень у західних ЗМІ та кулуарної інформації можна хоча б у загальних рисах описати можливі сценарії.
Трамп протискає перемир'я
Із численних коментарів Трампа напередодні саміту досить складно скласти цілісну картину того, що саме він збирається робити на Алясці і з ким збирається або не збирається укладати свої "угоди".
Але одна наскрізна ідея простежується – Трамп, схоже, налаштований домагатися повного припинення вогню. Принаймні, саме це він на тижні обіцяв європейцям.
Безумовний всеосяжний сізфаєр – це те, про що Україна та її європейські союзники постійно говорять останні кілька місяців. І те, чого під різними приводами уникає Путін: то в односторонньому порядку оголошуючи припинення вогню на пару-трійку днів, то вимагаючи перед цим обговорити якісь "модальності".
Як раніше писало РБК-Україна, саме сізфаєр – один з головних козирів Путіна, використати який він може лише одного разу, тому точно не захоче продешевити.
Під час спілкування з журналістами цього тижня Зеленський постійно підкреслював, що в американського президента насправді є всі важелі, щоб змусити Путіна піти на поступки навіть всупереч його волі. Зокрема, пригрозивши тими найжорсткішими санкціями, які передбачалося ввести тиждень тому. Або зовсім "ядерний варіант" – уже ввести ці санкції, пообіцявши їх моментальне зняття, якщо РФ припинить стріляти.
Тим самим нарешті вдасться нарешті зруйнувати просту, але ефективну схему Путіна – під будь-якими приводами відмовлятися від сізфаєра і водночас продовжувати наступ на Сході України та удари по тилових об'єктах.
Звісно, навіть за цього, найсприятливішого для України сценарію, саміт на Алясці стане лише початком тривалого процесу.
По-перше, жодна домовленість про перемир'я не працюватиме без дієвих механізмів моніторингу цього перемир'я. З урахуванням протяжності лінії фронту це потребуватиме чималих людських і технічних ресурсів, і без дієвої участі американців як умовних "арбітрів" навряд чи вийде обійтися.
Крім того, як багаторазово заявляла українська влада, у разі стійкого сізфаєра ми будемо готові обговорювати будь-які питання, пов'язані з мирним врегулюванням. Зокрема, очевидно, і болючі компроміси.
Утім, якщо Трамп дійсно відвезе з Аляски не тільки сізфаєр, а й більш-менш тверду згоду Путіна на зустріч із Зеленським (що поки що видається зовсім фантастичним, навіть у форматі Трамп-Зеленський-Путін), тоді нарешті можна буде сказати, що мирний процес зрушився з мертвої точки. По суті, вперше за три з гаком роки.
Путін обіграє Трампа
Примітно, що всі учасники процесу з "нашого" боку - США, ЄС+Британія та Україна – напередодні зустрічі закликають особливо не завищувати очікування. У Європі багато хто вважає, що за фактом саміт може не закінчитися нічим, і до такого результату лежить безліч доріг.
Наприклад, Путін може видати за бажаний Трампом прогрес якесь "повітряне перемир'я", тим паче, що напередодні візиту Стіва Віткоффа до Москви такі ідеї вже вкидали в західні медіа. Або переконати Трампа в тому, що прогрес неможливий без створення десятка "робочих груп" в умовному Стамбулі – коронний метод агресорів ще з часів війни на Донбасі. Тим паче, з Трампом він уже один раз спрацював – коли в травні у відповідь на вимоги Києва та інших європейських столиць Кремль запропонував усім "переговори делегацій у Стамбулі" – і Трамп із радістю вхопився за цю ідею.
Або Путін може довести Трампу, що Україна, нібито, програє війну і так, діставши свіжі роздруківки західної преси з дуже драматичними заголовками, що описують ситуацію під Добропіллям.
РБК-Україна раніше вже чуло, що американці свого часу були дуже здивовані тим, що Україна не погоджується на чергові умови, висунуті агресорами: мовляв, ви ж програєте війну, це ваш останній шанс, далі буде пізно, чому не погоджуєтеся?! І українським переговірникам коштувало чималих зусиль пояснити співрозмовникам реальний стан справ.
Онлайн-засідання "коаліції рішучих" 13 серпня (фото: president.gov.ua)
Нарешті, на порядку денному саміту буде не тільки Україна. Особливо на цьому люблять наголошувати в Москві: що війна, звісно, це важливо, але лідерам "великих держав" знайдеться що обговорити і крім цього: Арктику, співпрацю в космосі тощо. Відповідно, Путін цілком може відвести увагу Трампа в бік від його ключового завдання.
Напевно, відвести ненадовго – якщо Трамп побачить, що у головному питанні –російської агресії проти України – так і немає ніякого прогресу, варто очікувати нового сплеску активності з його боку. Але Путін у будь-якому разі виграє собі трохи часу.
Знову винна Україна
Немає сумнівів, що на відміну від Трампа, який покладатиметься на своє відчуття співрозмовника та вміння укладати угоди (про які, утім, більше знають із його власних слів), кремлівський диктатор приїде на зустріч із купою домашніх заготовок. Починаючи від історій про "російську Арктику" і до псевдоісторичних казок про "неіснуючу Україну".
"Розм'якшивши" співрозмовника, Путін може перейти до головного завдання: довести Трампу, що від Нобелівської премії миру його відокремлює не сам Путін –а Зеленський, який "хоче воювати далі". Тут знову-таки знадобляться заголовки про "масштабні прориви росіян" в останні дні. З аргументацією, що Путін давно готовий до такого бажаного для Трампа миру, але це Зеленський упирається і не хоче віддавати, скажімо, якийсь "шматочок" Донбасу, який він і так незабаром "неминуче втратить".
Безумовно, вся дипломатична робота останніх днів, зокрема, була спрямована і на те, щоб уникнути подібного найгіршого сценарію. Принаймні Трамп кілька разів повторив тезу про те, що він не буде за Україну вирішувати територіальні питання, робити це повинні Зеленський і Путін.
Але, з урахуванням досвіду останнього півріччя, все ж таки не можна виключати варіанту, за якого Путін вкотре успішно "продасть" Трампу якісь символічні поступки, тоді як від України вимагатимуться вже поступки реальні. І тоді Україна, по суті, повернеться в березень цього року, з тією різницею, що подібний поворот подій уже не стане сюрпризом, а цілком допускається.
Як допускаються і будь-які інші варіанти. Аж до того, що Трамп влаштує Путіну "Овальний кабінет №2" і саміт дуже швидко закінчиться, якщо американський президент, всупереч очікуванням, відразу зрозуміє, що Путін намагається обвести його навколо пальця. Адже з Трампом ти ніколи не вгадаєш.
