“Вбий, зґвалтуй, вкради унітаз” — саме так, здається, звучить благословення у вустах священнослужителя Російської православної церкви, коли він помахом кадила та хреста направляє російських військових на війну проти України. І все це подається під виглядом “служіння Богу” та “захисту вітчизни”.
Ми продовжуємо серію матеріалів, де викриваємо служителів Російської православної церкви, які не просто мовчки погодилися з війною, а відкрито підтримують і благословляють її.
Їхні слова, вчинки й публічні заяви — це не випадковість і не «особиста думка». Це частина великої пропагандистської машини, яка надає агресії «божественного» забарвлення, переконуючи простих людей, що насильство та кровопролиття — це нібито «воля Божа».
Сьогодні мова піде про ігумена Феодосія, відомого в миру як Федір Нестеров — єпископа Ноябирського, вікарія Солехардської єпархії Архангельської митрополії РПЦ.
Проповідник війни
На офіційному сайті єпархії є інтерв’ю, де він прямо заявляє: «В духовном смысле Россия действует правильно». Саме так він висловився 11 травня 2023 року, тим самим не просто підтримав владу, але й надав агресії сакрального виправдання.
Коли такі слова звучать із вуст священника, вони стають моральним щитом для війни: “Бачите, навіть Церква з нами!” — каже пропаганда, і віруючі починають сприймати агресію як святу справу. Для Феодосія немає сумнівів: війна — це правильний шлях, і Росія, мовляв, виконує свою «історичну місію».
Однак на цьому його «миротворчі» функції не закінчились. Згодом він з’явився у новинах із повідомленням про благословення батальйону мотострілків Північного флоту перед відправкою на виконання «завдань спецоперації». Інакше кажучи — перед відправкою в зону бойових дій на територію України.
Цей жест не просто символічний: він є частиною ідеологічної обробки військових, яка має на меті сформувати в них відчуття «святості» агресії та моральної безкарності.
РПЦ як інструмент державної пропаганди
Случай Феодосія — не поодинокий, а швидше загальна тенденція. У багатьох регіонах Росії священники РПЦ не обмежуються звичайними патріотичними промовами, а беруть безпосередню участь у підготовці та моральному супроводі військових.
Такі «благословення» виконують одразу кілька завдань Кремля:
- Легітимізація війни в очах вірян. Якщо «священник каже, що це правильно» — то, мовляв, і сумніватися не варто.
- Духовна мобілізація — підкріплення бойового духу та виправдання насильства через релігійну риторику.
- Демонстрація лояльності — і перед державою, і перед місцевою владою.
У результаті релігійна інституція, яка за своєю природою мала б бути носієм миру та співчуття, стає одним із найактивніших ідеологічних партнерів російської військової машини.
Священна місія чи священна ганьба?
Дії таких церковних діячів, як Нестеров-Феодосій, повинні бути предметом уваги не лише журналістів і правозахисників, а й міжнародних структур, що займаються документуванням воєнних злочинів та пропаганди війни. Використання релігії для виправдання агресії суперечить базовим принципам міжнародного права, зокрема статтям, що стосуються підбурювання до геноциду та насильства.
Варто розуміти, що кожне подібне «благословення» — це не просто ритуал. Це «ідеологічна ін’єкція», яка дозволяє солдатам легше натискати на гачок, вірячи, що вони чинять «богоугодну» справу.
Документування таких випадків має стратегічне значення. Адже у майбутньому, коли постане питання міжнародної відповідальності, пропагандисти в рясах не зможуть прикриватися словами про «особисту думку» чи «звичайну підтримку вірян».
Слова, сказані з амвона чи перед строєм із хрестом у руках, можуть важити не менше, ніж накази командирів.
Далі буде…
